10 клас

Тема для самостійного опрацювання: Автобіографічний характер образу Левіна. Образ автора у романі.

 «У житті є тільки одне безперечне щастя — жити для інших»,— писав Л. Толстой. Як саме потрібно жити для інших — над цим замислювалися і письменник, і персонаж роману, наділений автобіографічними рисами,— Ко­стянтин Левін.

— У романі Л. Толстого дві сюжетні лінії, два головних герої — Анна Кареніна та Костянтин Левін. Саме вони кидають виклик суспільству, що наскрізь просякнуте обманом; проте й між собою вони — антагоністи. Перемагає Левін, а Кареніна катастрофічно програє. Чому? На відміну від Анни, Левін не тільки відмовляється дотримуватись умовностей «вищого світу», але й протиставляє їм свій ідеал.

Що ми дізнаємося про Левіна під час першої зустрічі з ним у романі? Якою є мета його приїзду до Москви?

Левін — «широкоплечий, з кучерявою боро­дою». Мешкає в селі, поміщик. Хоча він і товаришує зі Стівою Облонським, у душі зневажає «і міський спосіб життя свого приятеля, і його службу», яку вважає дурницею, та сміється над цим. Левін не припускає байдужого ставлення до справи, Коли він зневірився в ефективності й необхідності земських зборів, то припинив їх відвідувати. Отримавши відмову від Кіті, в яку був закоханий, Левін звинувачує себе й навіть думає про те, щоб одру­житися із селянкою.

Як відбувалося одруження Левіна?

Герой перебував у стані цілковитого щастя, «у стані втрати розуму, коли йому здавалося, що він і його щастя складають головну та єдину мету всього, що існує».

Як і під впливом чого змінюються погляди Левіна наприкінці твору?

 Левіну інколи здається, що «від нього залежить змінити те обтяжливе, без­діяльне, штучне й особисте життя, яким він жив, на те трудове, чисте й спільне чудове життя». Коли ж герой зустрічається з простим селяни­ном Федором під час збирання врожаю, то змінює свою думку. Його вражає «незвичайне напруження самопожертви» у праці простого народу. Тепер він думає, що саме воно — ключ до зміни і в його житті, і в житті суспіль­ства.

Яким бачив Левін майбутнє народу?

Левін дійшов думки про необхідність змін, і в цьому побачив сенс життя: «Потрібно тільки наполегливо йти до своєї мети, і я досягну свого,— думав Левін,— і працювати, / трудити­ся є задля чого. Ця справа не моя особиста, а тут питання про загальне благо. Усе господарство, головне — становище всього народу, зовсім має змінитися.  Замість бідності — загальне багатство, достаток; замість ворожнечі — узгодження й об'єднання Інтересів. Одним словом — революція, безкровна, але велична революція, спочатку в маленькому колі нашого повіту, потім губернії, Росії, усього світу. Тому що думка справедлива не може не бути плідною».

Яку метафору використовує Л. Толстой, щоб описати пошуки героєм прав­ди?

« Тепер він мимоволі все глибше й глибше врізався в землю, як плуг, так, що вже не міг вибратися, ке відгорнувши борозни».

Про що думає Левін наприкінці роману і як це перегукується з думками автора?

«Життя моє тепер,— думає Левін,— усе моє життя, незалежно від усього, що може трапитися зі мною, кожна хвилина його — не тільки не беззмістовна, якою була раніше, але має безсумнівний сенс добра, який я можу вкласти в неї!» Цей «безсумнівний сенс добра» є однією з улюблених думок Л. Толстого, у цьому — оптимізм усього твору.

У чому полягає патріархальний ідеал Левіна?

 Левін думає про новий тип господарювання — спільне з селянами володіння землею, дотримання одвіч­них правил народної моралі, які втратило освічене суспільство. Це було утопією.

Складіть загальний психологічний портрет Левіна.

— Костянтин Левін — автобіографічний герой. Автор дав йому «промовля­юче» прізвище, утворивши його від свого ім’я — Лев. У романі «Анна Кареніна» відсутні філософські, публіцистичні авторські роздуми, тому письменник уклав в уста улюбленого позитивного героя свої думки, ідеали, програму пере­творення суспільства. Лев Миколайович сам пройшов через подвійний пошук істини — самоаналізування та «опрощення». Такий самий шлях він запропо­нував і рупору своєї позиції, героєві-ідеалу Левіну.

Уміти характеризувати образ Левіна та образ автора у романі «Анна Кареніна».